Художні оповідання та притчі, в яких можна побачити себе. Про самотність і близькість. Про страх помилки та сміливість бути недосконалим. Про кризи та соціальні маски, за якими ми ховаємось... Про те, що ми насправді відчуваємо. Матеріалів: 30.
Старий Лео, джазовий піаніст, навчав свого єдиного учня, Сема, не музиці. Він навчав його тиші. Сем був генієм. У свої двадцять він міг зіграти все. Його пальці літали по клавішах з нелюдською точністю. Він знав кожну гармонію, кожен лад, кожну теорію. Він був ідеальним інструментом, який бездоганно відтворював будь-яку, навіть найскладнішу...
Вчора я сказав Наташі з бухгалтерії «і тебе теж зі святами», хоча вона сказала «гарних вихідних». Це було в п'ятницю. Зараз неділя, третя ночі. У своїй голові я вже сказав їй «і тобі» - нормально, нейтрально. Сказав «дякую, взаємно». Сказав «о, точно, зовсім забув який день». Посміявся з себе - легко, необразливо. Сказав «це я вже про Новий рік...
Андрій любив цей момент більше, ніж секс. Навіть більше, ніж перший ковток холодного пива у п'ятницю. Це була секунда, коли стюардеса з посмішкою професійного кілера вимовляла: «Просимо перевести електронні пристрої в авіарежим». Андрій дістав телефон. Великий палець завис над іконкою з літачком. Це був курок. Клац. Зв'язок обірвався. У цей момент...
Глєб висів догори ногами. Світ перевернувся три секунди тому. До цього Глєб був успішним архітектором у костюмі за дві тисячі євро, який поспішав на зустріч, щоб презентувати макет сорокаповерхової голки. Тепер Глєб був шматком плоті, затиснутим у пережованому металі «Ауді», який лежав у кюветі. Ремінь безпеки вдавлювався в ключицю з ентузіазмом...
Ольга стояла в черзі на АЗС з пістолетом у руці. Бензиновим. 95-м. У другій руці - груди. Ліві. До них присмоктався тримісячний Ваня, пристебнутий якоюсь хитрою системою ременів, що перетворювала материнство на екстремальний спорт. Бак показував 23 літри 38 копійок, коли Ваня вчепився зубами. У нього різалися зуби - в три місяці, бляха, як у...
Марк їв суп. Голосно, як здавалося Лені. Вона сиділа навпроти і дивилася не на нього, а крізь нього. У її голові, невидима для людського ока, але важка, як могильна плита, лежала Інструкція. Пункт 42: «Коли я приходжу додому втомлена, він повинен помітити це в перші три секунди, підійти, обійняти і запитати, що сталося, до того, як я зніму...
Вася сидів на унітазі вже двадцять хвилин, хоча всі свої справи закінчив ще на третій. Просто там, за дверима, на кухні сиділа Марина й чекала на нього для «важливої розмови». «Важлива розмова» - це коли пизда. Вася це знав. За вісім років шлюбу він вивчив її інтонації, як абетку Морзе. «Васю, поговорити треба» - це про гроші. «Васильку, присядь»...
У вівторок Вадима звільнили. Це було зроблено з витонченістю гільйотини: швидко, холодно і під «дякуємо за співпрацю». Вадим вийшов на вулицю. Листопад бив по обличчю мокрою ганчіркою. У кишені вібрував телефон - дружина просила купити горошок і майонез. Вадим глянув на екран. Йому тридцять вісім, у нього іпотека на бетонну коробку в людському...
Павло прокинувся о третій годині ночі від думки, що він - підроблена людина. Ніби справжній Павло десь загубився по дорозі. У темряві він намацав телефон і набрав у пошуковику: "як зрозуміти що ти не вмієш жити". Гугл запропонував тести на депресію. Павло закрив браузер. На роботі його вважали успішним менеджером. Вдома - турботливим чоловіком. У...
Аня любила повзунки. Не ті, з м'якої бавовни, що їх носять немовлята. Аня любила повзунки в застосунку для знайомств. Вони дарували їй захопливе відчуття контролю, наче вона була не самотньою дівчиною в орендованій однокімнатній, а божеством, що створює Адама одним рухом пальця. Рух вправо: зріст від 185. Відсікти коротунів, які не зможуть...
У Іри після Сашиного відходу залишилися три речі: кактус, зарядка від його ноутбука і відчуття, що їй мають компенсувати час. Кактус дивився з підвіконня з виразом «я взагалі не при справах». Зарядка лежала на столі, як маленький доказ. А відчуття боргу вже було серйозним. \- Чотири роки, - сказала вона кактусу. - ЧОТИРИ. РОКИ. Кактус мовчав, бо...
Олексій був геніальним архітектором. Тільки будував він не будівлі, а світи для інших. Він умів слухати. Не так, як слухають інші — чемно киваючи й чекаючи своєї черги заговорити. Він слухав усім своїм єством, наче був археологом, а душа іншої людини — невідомою гробницею, повною скарбів. Він запам’ятовував усе. Випадково обронену фразу про те, що...
Він стояв біля вікна і дивився на дощ. Це був звичайний, сірий міський дощ. Він барабанив по підвіконню, стікав кривими струмками по склу, збирався в калюжі на асфальті. Люди на вулиці поспішали, ховалися під парасолями, зжималися від холоду. А він стояв і заздрив дощу. Він заздрив не його свіжості чи прохолоді. Він заздрив його природі. Дощ не...
Він знайшов її на дні коробки зі старими університетськими конспектами. Аудіокасета. Дешевий прозорий пластик, паперовий вкладиш з вицвілою фіолетовою пастою. Її почерк. Трохи нахилений ліворуч, із крихітним сердечком замість крапки над «i» у слові «Nothing». Він не бачив цю касету років двадцять. Думав, що давно викинув. Або загубив. Хоча, певно,...
Будильник телефону продзвенів о 7:00, як і вчора, і рік тому. Олег, не розплющуючи очей, потягнувся рукою й ударив по кнопці. П'ять хвилин тиші. Потім будильник знову задзвонив. О 7:05 він сів на ліжку, і світ слухняно став на свої рейки. Ванна. Шум води. Зубна паста зі звичним м'ятним смаком. Автоматичні рухи щіткою - угору-вниз,...
Марк закінчив останнє соло. Пальці, мов дресировані тварини, пробігли по грифу, взяли фінальний, стогнучий бенд і завмерли. Секундна тиша вибухнула ревом натовпу. У світлі прожекторів він бачив сотні піднятих рук, розкриті в крику роти, обличчя, що блищали потом і захватом. Вони отримали те, за чим прийшли. Він дав їм це. Він професійно...
У Ані в голові була монтажна кімната. Вона не те щоб жила власне життя - вона монтувала його постфактум. Реальність була лише сирим, незграбним матеріалом, який потім потрапляв до рук її внутрішнього режисера - цинічного, безжального генія, що завжди знав, як треба було . Ось сьогоднішній матеріал. Парк. Рідкісний сонячний день. Вона сидить на...
Григорій не страждав. Страждання були для непродуктивних. А Григорій був втіленням продуктивності. Його життя було ідеально налаштованим конвеєром із виробництва кращої версії себе. Він був Вічним Учнем, а його душа скидалася на ідеально каталогізовану бібліотеку сертифікатів: «Як просунути свій стартап», «Емоційний інтелект 2.0», «Мистецтво...
Старий Івар сидів на перевернутому човні, штопаючи сіті товстою голкою з китової кістки. Повітря пахло сіллю, гнилою рибою та холодною водою. Перед ним, біля нового причалу, метушився хлопець років двадцяти, що приїхав із міста на літо. Хлопець полірував борт своєї яхти - ослепно білої, гладенької, без жодної подряпини. Вона називалася...
Моє життя до неї було відполірованою до блиску однокористувацькою грою. Я знав свою мапу напам'ять: сіра гілка метро, гулкий опен-спейс офісу, три знайомі бари, де по п'ятницях міняли меню. Моє дерево навичок давно було прокачане до абсурду: «Сарказм» - 100 рівень, «Мистецтво непроникного обличчя» - експерт, «Здатність відрізнити хороший віскі від...