Будильник телефону продзвенів о 7:00, як і вчора, і рік тому. Олег, не розплющуючи очей, потягнувся рукою й ударив по кнопці. П’ять хвилин тиші. Потім будильник знову задзвонив. О 7:05 він сів на ліжку, і світ слухняно став на свої рейки.

Ванна. Шум води. Зубна паста зі звичним м’ятним смаком. Автоматичні рухи щіткою - угору-вниз, ліворуч-праворуч, рівно дві хвилини, як велів стоматолог. Він підвів очі на своє відображення, щоб сполоснути рот, і завмер.

У дзеркалі на нього дивився втомлений чоловік під сорок. Акуратна, але вже рідкісніша стрижка. Зморшки біля очей. Серйозний, відповідальний вираз обличчя. Обличчя хорошого фахівця. Надійного чоловіка. Голови компанії.

Олег дивився на нього і раптом побачив, що цей чоловік не має до нього жодного стосунку. Ні, він знав його біографію. Знав, де той працює, який у нього номер машини, що він замовляє в ресторані по п’ятницях і що в нього алергія на молоко. Він знав усі факти. Але він його не відчував.

Хлопець, який колись до світанку сидів над кресленнями вітрильників, мріючи побудувати власний, - де він? Куди подівся той студент, що міг зірватися з друзями в інше місто на останні гроші, тільки щоб послухати концерт улюбленого гурту? Хлопчак, що годинами лежав у траві, розглядаючи хмари й вигадуючи їм імена?

Їх не було в цьому обличчі. Цей чоловік у дзеркалі замінив їх усіх. Він був успішною, дорослою, правильною версією. Він був результатом. А де був процес? Де було життя?

Він раптом згадав, як у дитинстві любив запах простих олівців. Різної твердості - від 2Т до 6М. Він міг годинами виводити лінії, відчуваючи, як грифель дряпає папір, творячи з нічого цілі світи. Коли востаннє він тримав у руках олівець не для того, щоб підписати документ?

Його рука із зубною щіткою завмерла в повітрі.

Цей чоловік у дзеркалі не малював. Він складав бюджети. Він не мріяв про вітрильники. Він рахував виплати за іпотекою. Він не зривався на концерти. Він планував відпустку за пів року, щоб купити квитки зі знижкою. Він робив усе правильно, надійно, передбачувано. І від усього цього всередині було абсолютно порожньо.

Відчуття було не гірким, не трагічним. Воно було тихим і приголомшливим. Ніби ти все життя йшов знайомою дорогою додому, а сьогодні раптом зупинився й зрозумів, що йдеш не в той бік. І не знаєш, коли звернув не туди.

Він сплюнув зубну пасту. Повільно обполоснув обличчя холодною водою. Чоловік у дзеркалі зробив те саме. В його очах Олег на мить побачив щось знайоме. Не студента, не хлопчину. А просто відблиск запитання. Того самого запитання, що зараз билося в голові в Олега.

«І це все?»

На кухні клацнула кавоварка. Задзвонив робочий телефон, залишений на зарядці. День наполегливо кликав його, тягнув за рукав. Час було знову надягати обличчя з дзеркала й іти грати свою роль.

І він пішов. Але вперше за довгі роки, спускаючись у ліфті, він дістав свій телефон і вбив у пошук не «економічні новини», а три прості слова:

«Купити набір простих олівців».